| Суббота, 26 Января 2008 Года |
|---|
 18:50 | 
| | |
| Я не знаю, як ти можеш так спокійно на це реагувати, не розумію тебе...Ти здавався таким наївним, готовим на все, таким щирим, неначе перше кохання...не розумію.
Ти не дзвонив і не піднімав трубку.Я дуже переживала, думала в чому справа, не могла спокійно спати і чула лише:"Абонент недоступний".Я довго дзвонила і нарешті додзвонилась, але ти скинув...Спочатку раз, потім другий, третій, четвертий і знову, і знову, аж поки я нарешті не билася з рахунку...О, нарешті взяв трубку,-це я так думала в тодішній момент,та краще б не брав...
Ти сказав:"Я був впевнений, що ти передзвониш", а якби так не сталось? Ти про це думав? Напевно, ні...
Ти сказав:"Мені промили мізки", зробити це не було б так просто, якби ти справді кохав мене.
Ти сказав:"Нема на що ображатися", а про що я повиинна була думати, коли ти не дзвонив...
Ти сказав:"Я не знаю, що казати", то думай далі, я чекала твого дзвінка надто довго, тому знай, що твоя відповідь буде монологом в нікуди, я не зачекаю, я краще одразу попрощаюсь...
| | | | 17:11 |
| | просто йду... |
| Старі вірші, старі пісні, давно забуті істини...Складається враження, що від реальності відламали кусочок, який назвали мрією, і поселили там мене, не спитавши моєї думки...А я й досі вірю в справедливість і одягнувши свої улюблені жовті окуляри прямую кудись.Я просто вперто йду вперед, незважаючи на те, що йду кругами, незважаючи на те, що старі кеди витерлись до дир, а окуляри давно забруднені пилюкою...я просто йду вперед...
| | | | 17:01 |
| | ДепРесУХА... |
| Замовкнути назавжди і забути…
Упасти в амнезію. Кайф відчути.
Не пробивати стіни і не любити можна,
Коли твоя душа мерзенна і порожня
Забути про кохання, забути про розраду
І викликати почуттів в думках своїх нараду
Піти у кут із лезом й порізати життя
Тебе тоді згадати, поцілувать, обняти й піти у забуття…
| | | | 16:47 |
| | КоЛишНьомУ ТоБІ... |
| У мріях загубилась я, у снах.
Хіба не добре в такім світі жити?
Пробач мене і поцілуй мій прах,
Бо вже немає сили ТАК любити...
Я знову дивлюся у бік чужих людей,
Я знов забула як болить кохання!
Не згадую я більше тих речей,
Що і тобі й мені приносять лиш страждання......
Далеко в глибині душі -
Копальня смерті,пекло, смуток,
А в мене - либа на лиці
І в рюкзаку записок жмуток.
Ну що ж, мене ти не кохав -
Я знов запалюю цигарку...
Ти лиш житття мені порвав,
Хоч міг кохати ще так палко...
(ЗИМА)...
| | | | 16:24 |
| | [font=Comic Sans MS]БуВ коЛиСь тАкий ХлоПчинА[/font] |
| Вперше тут, в якійсь порожнечі..., хоча ні, було вже, але порожнеча була вужча, обмежена, дуже темна і липка...Така липка, що якщо доторкнутися хоч пальцем, то прилипалась я до неї як мінімум на місяць.І не було ні одного дня, ні одної години, хвилини чи секунди, коли б я була вільна від неї, своєї порожнечі.Вона була моєю карою, захисною оболонкою, МОЇМ ВСІМ!!!
Це був час реабілітації від купи почуттів, які навалилися на мене одним разом без попередження і запрошення...Це була велика купа, на колір прозора, невидима, без будь-якої форми і запаху, хоча, ні, запах був, вона пахла ВЕСНОЮ...Вона влізла у мене і злилась з моєю кровю, тоді я почала відчувати якусь незвідану дотепер насолоду, ніби від наркотика, але дужчу, ніби від перемоги,але більш довготривалу.Це було схоже на якусь тропічну хворобу: в мене крутилася голова, земля втікала з-під ніг, тіло пітніло,пульс різко підвищувався і заставляв вени вириватися з-під тісної молодої шкіри...Хотілося КРИЧАТИ, не знаю що, але кричати, без перестанку!!!!!Ця купа, яка так швидко вселилася у мене називалася КОХАННЯМ, і реагувала лише на нього, того хлопчину, мого хлопчину, найкращого хлопчину...Шкода, що я тоді цього НЕ ЗРОЗУМІЛА!!!!!!!!!
| | |
| |
Профиль 
Личное сообщение 
Гостевая книга 
Фотоальбомы 
Клубы 
Стихи 